16-річного Артема російські військові примусово вивезли в ЛНР і погрожували відправити у психлікарню.
24 лютого росіяни окупували Куп’янськ, де на той час навчався Артем. Юнак не хотів здобувати освіту за російською програмою, тому й не відвідував школу. І лише 7 вересня наважився поїхати з рідного селища у місто, щоб забрати документ про освіту.
А в той час українські війська вже успішно контратакували на Харківщині. Й окупанти, готуючись до відступу, в напрямку Куп’янська перекрили рух усього транспорту. Артем цього не знав, тому вирішив переночувати у школі, а наступного дня поїхати додому. Однак вже о восьмій ранку ворожі війська увірвалися зі зброєю до навчального закладу. Під виглядом евакуації дітей примусово вивезли в причепах КАМАЗів у невідомому напрямку.
Школярі опинились у Сватове, потім — Старобільську, а далі — Перевальську. Артем тоді відчував себе беззахисним і боявся, що вже ніколи не повернеться додому. Врешті дітей поселили у школі-інтернаті, де, нехтуючи усіма нормами права, змушували неповнолітніх українців розвантажувати гумдопомогу й прибирати територію.
Працівники закладу принижували викрадених дітей, а Артему навіть погрожували, що відправлять його до психіатричної лікарні за погану поведінку. Юнак зізнався, що інколи навіть плакав у розпачі. Але навіть у ті найтяжчі хвилини вірив, що мама його забере. І мріяв, як знову опиниться вдома, в Україні. А викладачі-колаборанти продовжували чинити психологічний тиск та обіцяли відправити дітей у прийомні родини, якщо батьки найближчим часом їх не заберуть.
На щастя, мама Наталія не зволікала. Вона знайшла контакти Save Ukraine / Спасемо Україну й звернулася до нас за допомогою. І ось ми повернули Артема додому. Зараз юнак відновлюється від усіх потрясінь у нашому центрі “Надії та Відновлення” й мріє побачити свого друга дитинства, якого росіяни, нехтуючи правилами Четвертої Женевської конвенції, депортували аж у Краснодар. Обидва юнаки вже в Україні, й ми віримо, що їхня зустріч скоро відбудеться.
